ПЕРЕКЛАД ВІРША К,СИМОНОВА

.

К.СИМОНОВ.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ 

(переклав Левко ВІТЕР)

-     -     -     -     -     -      -

Я мушу сповістити вас,

Що не дійшов до адресата

Той лист, що ваша піднялась

Колись рука його писати.

-    -    -   -    -    -    -    -   -

Ваш чоловік це не читав,

Слів ваших не відчув уколів,

Усе минуле не прокляв,

Від розпачу не збожеволів.

-                   -                     -

Коли він підіймав бійців

В атаку з-під руїн вокзалу,

Тупа брутальність ваших слів

Його, на щастя, не вражала.

-                      -                   -

Коли над силу він ступав,

Шматиною стягнувши рану,

Ваш лист іще десь мандрував,

Іще було, на щастя, рано.

-                      -                   -

Коли він на бруківку впав,

Віддавши подих їй останній,

Він і тоді ще не читав,

На щастя, вашого послання.

-                    -                        -

Повідомляю вам: коли

Скінчився бій, у сквер звернувши,

Його землі ми віддали,

У плащ-палатки загорнувши.

-                    -                  -

Стоїть із жерсті зірка там,

Тополя поряд - як ознака...

А втім, забув я: мабуть вам

Не надто це цікаво знати.

-                     -                     -

А вранці принесли листа...

Його, за смертю адресата,

Один з нас вголос прочитав -

Ви вже даруйте нам, солдатам.

-                       -                   -

Хто зна, чи пам'ять не слабка

У вас? По-всякому буває...

То, за дорученням полка,

Я зміст листа вам нагадаю.

-                  -                     -

Писали ви: минає рік

Вже шлюбу вашого нового,

А прийде з фронту чоловік -

Вам буде байдуже до нього.

-                   -                   -

Що міцно вас земля трима,

Що ви щасливі і багаті,

Отож потреби вам нема

Вже в лейтенантськім атестаті.

-                      -                 -

І щоб листів він не чекав,

Вас цього клопоту позбавив...

Отак... Вам клопіт завдавав!..

Ви слів болючіших шукали...

-                         -                 -

І все. Це, і нічого більш.

Терпляче ми перечитали

Слова, що ними його біль

Ви б зменшити хоч трохи мали.

-                       -                       -

"Вам клопіт". "Шлюб". І "атестат".

Та де ж це душу ви поділи?!

Адже він був солдат, солдат!

Ми з ним собою вас закрили.

-                   -                 -

Я не беруся вас судить,

Розлука декого ламає.

Не кожна вміє вік любить -

На лихо, все в житті буває.

-                      -                     -

Та `як ви, тями не візьму,

Не боючись спричинить смерті,

Спокійно так могли чуму

На фронт послати нам в конверті?

-                         -                        -

Ну добре, хай вам став чужим,

Хай більше вам уже не любий,

Хай з іншим будете, не з ним -

Дарма там, в шлюбі чи не в шлюбі.

-                        -                     -

Але ж не винний фронтовик,

Що кров'ю й потом землю кропить,

Що без відпусток третій рік

Вас захищати має клопіт!

-                    -                     -

Чи ж написати не могли

Слів хоч гірких, та благородних?

В своїй душі їх не знайшли -

Могли б позичить де завгодно!

-                     -                   -

В країні в нас, на щастя, є

Жіночих світлих душ чимало.

Вони б вділили вам своє -

За вас рядки ті написали.

-                        -                    -

Вони б гірким думкам чужим

Знайшли слова, що наче ліки.

За це уклін доземний їм,

Уклін за душі їх великі.

-                      -                       -

Наш лист - більш їм, жінкам отим,

Від нас відділеним війною.

Про вас напишемо ми їм,

Щоб знали: ви тому виною,

-                    -                     -

Що їхні тут чоловіки,

В душі змагаючись з собою,

Тривожні снуючи думки,

Листів чекають перед боєм.

-                        -                      -

Тривоги нам додав ваш лист,

Тепер хтось ні, та й думать стане:

А чи одна ви спромоглись?

Чи ще хтось з нас таке дістане?

-                      -                   -

На суд далеких жон своїх

Пошлем вас: ви їх оббрехали,

Ви нас засумніватись в них

На котрусь хвильку спонукали.

-                    -                  -

Вони хай звинуватять вас,

Що, душу маючи пташину,

Із себе такий довгий час

Вдавали жінку ви, дружину.

-                   -                     -

А ваш колишній - вбитий він,

Із долі вашої вже стертий.

Усе гаразд. Живіть з новим.

Не дорікне в листі вам мертвий.

-                     -                  -

Живіть, не боючись вини,

Він не відпише прикре слово

І, повернувшися з війни,

Вас не зустріне вдвох раптово.

-                    -                     -

Лиш за одне його простить

Вам доведеться: днів багато,

Ще місяць десь його листи

Вам буде пошта надсилати.

-                  -                       -

Повільно надто йдуть листи,

Не те, що куля... Що ж робити...

Лист може в вересні прийти,

А він ще в липні був убитий.

-                   -                      -

І в кожному рядку там - ви!

Вам неприємно це, гадаю...

То я, за правом полковим,

Назад слова ті забираю!

-                 -                 -

На цім кінець листа від нас.

"З пошаною"?.. Ні, без пошани!

Зневаги сповнені до вас,

Загиблого однополчани.

-     -     -     -     -     -     -