ВІРШ "ПОВЗУЧИЙ" МИКОЛИ ХОЛОДНОГО,
СТОСОВНО ДО СЬОГОДЕННЯ ВИКОНАНО.
ТІЛЬКИ В НЬОГО ПРО ГАДА МАЛОГО,
А ТУТ ПРО ГАДА ВЕЛИКОГО...
.
(Складалося від 2011 до осені 2013р., тобто ще до
Євромайдану, коли був ще тільки один Майдан --
помаранчевий)
.
Вже повіяло миром тоді,
і Холодна війна закінчилась.
Впав Радянський Союз з висоти --
та натомість Росія лишилась.
Робить вигляд, що мирно живе.
А якщо десь колись як агресор --
це ж, як все на планеті живе,
"захищає свої інтереси".
І неначе в усім, як усі,
але -- "розумом не зрозуміти".
Все найкраще знецінить на пси,
все найгірше підтримає в світі.
Бити б гада по голові,
та весь час він міня свою шкіру.
Скинув білу, червону був вдів,
тепер знову більш схожа на білу.
От він знову до когось приліз,
щоб "примушувати до миру".
Не надійсь, що в прилеглих краях
таки будуть Європа чи мова.
Доки гад ворогів підживля,
всі Майдани -- лише тимчасово.
Не здавай в переплавку гармат.
Не вітай передчасно весну ти.
Доки поряд не здохлий ще гад,
світ не зможе спокійно заснути.
.
<Микола ХОЛОДНИЙ.
ПОВЗУЧИЙ
.
Вже і медом запахло в саду,
і осяяла душу відрада.
Та зраділо куди не піду --
зустрічаю повзучого гада.
Робить вигляд, що мирно живе.
А якщо ненароком і вкусить,--
як усе на планеті живе,
він також боронитися мусить.
Він на сонці лежав на боку.
А торкнеш -- холодніший від криги.
І його за натуру таку
занесли до Червоної книги.
Били гада вже по голові,
та в кущах поміняв свою шкіру.
Ось він знову повзе у траві
й заклика до взаємного миру.
Вже по-нашому, чую, сичить.
І на шиях звивається, чую.
Буде довго з нори він сочить,
як я з місця на місце кочую.
Не біжи, спотикаючись, в сад.
Не вітай передчасно весну ти.
Доки поруч десь повзає гад,
ти не зможеш спокійно заснути.
.
1992
.