Сонет 90 (покладений на музику А.Пугачовою) українською мовою

СОНЕТ 90
.
Сл. Вільяма Шекспіра, муз. Алли Пугачової (складена не під оригінал,
а під російський переклад Самуїла Маршака)
.
Переклад Віктора Леві (також у ритмі не оригіналу, а Маршакового перекладу
й мелодії, бо перекладав пісню, а не вірш)
.
Зречешся як, зневірившись, мене --
то вже тепер, як світ мені не радий.
Із долею удвох мене зігни,
але не доверши останню втрату.
.
А вже коли здолаю біль і щем,
то не ятри загоєні вже рани,
щоб після ночі з вітром і дощем
таким не став мені й наступний ранок.
.
Зневірившись, покинь, та не тоді,
як втомляться вже дріб'язкові біди.
Тепер покинь, щоби я зрозумів:
найбільша це біда з усіх на світі.
.
Не може бути більшої біди,
не може бути більшої біди,
аніж твого кохання,
аніж твого кохання,
твого кохання втрата назавжди.
.
P.S. Так у Шекспіра й у Маршака, від чоловічого "я".
Пугачова співала від жіночого, можна й тут замість "я" - "ти"й
замість "твого" - "мого".
P.P.S. У Шекспіра "ти" не you, а thou, а об'єктний відмінок
цього займенника thee.
.
Then hate me when thou wilt; if ever, now;
Now, while the world is bent my deeds to cross,
Join with the spite of fortune, make me bow,
And do not drop in for an after-loss:
.
Ah! do not, when my heart hath 'scaped this sorrow,
Come in the rearward of a conquered woe;
Give not a windy night a rainy morrow,
To linger out a purposed overthrow.
.
If thou wilt leave me, do not leave me last,
When other petty griefs have done their spite,
But in the onset come: so shall I taste
At first the very worst of fortune's might;
.
And other strains of woe, which now seem woe,
Compared with loss of thee, will not seem so.
.
Класичний вільний переклад Дмитра Паламарчука-
Шекспір В. твори в шести томах. Київ: Дніпро 1984-86. Т.6:
.
Якщо не любиш, кинь мене сьогодні,
Коли зреклись і люди, і господь.
Віддай на муки в пеклові безодні,
Лиш як остання втрата не приходь.
.
Не завдавай іще мені страждання,
Як душу знов посяде супокій,
Нехай не йде по ночі грозовій
Холодне, хмуре й дощове світання.
.
Покинь мене, лиш не в останню мить,
Коли зігнуся від дрібних утрат я.
Покинь тепер, щоб міг я пережить
Удар оцей, страшніший від розп'яття.
.
Тоді тягар усіх дрібніших втрат
Покажеться мізернішим стократ.