ПЕРЕКЛАД ВІРША К,СИМОНОВА
.
К.СИМОНОВ.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
(переклав Левко ВІТЕР)
- - - - - - -
Я мушу сповістити вас,
Що не дійшов до адресата
Той лист, що ваша піднялась
Колись рука його писати.
- - - - - - - - -
Ваш чоловік це не читав,
Слів ваших не відчув уколів,
Усе минуле не прокляв,
Від розпачу не збожеволів.
- - -
Коли він підіймав бійців
В атаку з-під руїн вокзалу,
Тупа брутальність ваших слів
Його, на щастя, не вражала.
- -
Коли над силу він ступав,
Шматиною стягнувши рану,
Ваш лист іще десь мандрував,
Іще було, на щастя, рано.
- - -
Коли він на бруківку впав,
Віддавши подих їй останній,
Він і тоді ще не читав,
На щастя, вашого послання.
- - -
Повідомляю вам: коли
Скінчився бій, у сквер звернувши,
Його землі ми віддали,
У плащ-палатки загорнувши.
- - -
Стоїть із жерсті зірка там,
Тополя поряд - як ознака...
А втім, забув я: мабуть вам
Не надто це цікаво знати.
- -
А вранці принесли листа...
Його, за смертю адресата,
Один з нас вголос прочитав -
Ви вже даруйте нам, солдатам.
- - -
Хто зна, чи пам'ять не слабка
У вас? По-всякому буває...
То, за дорученням полка,
Я зміст листа вам нагадаю.
- - -
Писали ви: минає рік
Вже шлюбу вашого нового,
А прийде з фронту чоловік -
Вам буде байдуже до нього.
- - -
Що міцно вас земля трима,
Що ви щасливі і багаті,
Отож потреби вам нема
Вже в лейтенантськім атестаті.
- -
І щоб листів він не чекав,
Вас цього клопоту позбавив...
Отак... Вам клопіт завдавав!..
Ви слів болючіших шукали...
- - -
І все. Це, і нічого більш.
Терпляче ми перечитали
Слова, що ними його біль
Ви б зменшити хоч трохи мали.
- - -
"Вам клопіт". "Шлюб". І "атестат".
Та де ж це душу ви поділи?!
Адже він був солдат, солдат!
Ми з ним собою вас закрили.
- - -
Я не беруся вас судить,
Розлука декого ламає.
Не кожна вміє вік любить -
На лихо, все в житті буває.
- - -
Та `як ви, тями не візьму,
Не боючись спричинить смерті,
Спокійно так могли чуму
На фронт послати нам в конверті?
- - -
Ну добре, хай вам став чужим,
Хай більше вам уже не любий,
Хай з іншим будете, не з ним -
Дарма там, в шлюбі чи не в шлюбі.
- - -
Але ж не винний фронтовик,
Що кров'ю й потом землю кропить,
Що без відпусток третій рік
Вас захищати має клопіт!
- - -
Чи ж написати не могли
Слів хоч гірких, та благородних?
В своїй душі їх не знайшли -
Могли б позичить де завгодно!
- - -
В країні в нас, на щастя, є
Жіночих світлих душ чимало.
Вони б вділили вам своє -
За вас рядки ті написали.
- - -
Вони б гірким думкам чужим
Знайшли слова, що наче ліки.
За це уклін доземний їм,
Уклін за душі їх великі.
- - -
Наш лист - більш їм, жінкам отим,
Від нас відділеним війною.
Про вас напишемо ми їм,
Щоб знали: ви тому виною,
- -
Що їхні тут чоловіки,
В душі змагаючись з собою,
Тривожні снуючи думки,
Листів чекають перед боєм.
- - -
Тривоги нам додав ваш лист,
Тепер хтось ні, та й думать стане:
А чи одна ви спромоглись?
Чи ще хтось з нас таке дістане?
- - -
На суд далеких жон своїх
Пошлем вас: ви їх оббрехали,
Ви нас засумніватись в них
На котрусь хвильку спонукали.
- - -
Вони хай звинуватять вас,
Що, душу маючи пташину,
Із себе такий довгий час
Вдавали жінку ви, дружину.
- - -
А ваш колишній - вбитий він,
Із долі вашої вже стертий.
Усе гаразд. Живіть з новим.
Не дорікне в листі вам мертвий.
- - -
Живіть, не боючись вини,
Він не відпише прикре слово
І, повернувшися з війни,
Вас не зустріне вдвох раптово.
- - -
Лиш за одне його простить
Вам доведеться: днів багато,
Ще місяць десь його листи
Вам буде пошта надсилати.
- - -
Повільно надто йдуть листи,
Не те, що куля... Що ж робити...
Лист може в вересні прийти,
А він ще в липні був убитий.
- - -
І в кожному рядку там - ви!
Вам неприємно це, гадаю...
То я, за правом полковим,
Назад слова ті забираю!
- - -
На цім кінець листа від нас.
"З пошаною"?.. Ні, без пошани!
Зневаги сповнені до вас,
Загиблого однополчани.
- - - - - - -
