| Гаї диміли під горою, (Димився гай попід горою,
Вечірній обрій пломенів... а ще закат палахкотів)
Нас залишалось тільки троє
Із вісімнадцяти бійців.
О, скільки їх, хороших друзів, (Багато їх, братів звитяжних,)
Лежать лишилось в темноті
Край незнайомого присілку | (в глухому хуторі без назви)
На безіменній висоті... | (2)
Ракета падала, світила
Вогонь, як зірка, догоряв...
Кого в бою тім не скосило -
Назавжди все запам'ятав.
Вік не забуде, не забуде
Атаки лютії оті (атаки відчайдушні ті
Край незнайомого присілку | в глухому хуторі без назви)
На безіменній висоті... | (2)
Над нами "мессери" кружляли,
І ворог злішав з кожним днем... (і ніч була пекельним днем.
Та ще міцніше ми єднались Ми нашу дружбу гартували)
Під перехресним артвогнем.
І як би важко не бувало, (І хоч було без краю важко,
Ти в мрії вірив золоті служили ми своїй меті
Край незнайомого присілку | в глухому хуторі без назви)
На безіменній висоті... | (2)
У снах я бачу вас, солдати, (Я часто вас, брати-солдати
З ким на фронтах пройшов війну, стрічаю в неспокійнім сні
Землянку нашу в три накати, землянку нашу в три накати,
Над нею звуглену сосну. сосну скалічену на пні.
Неначе знову разом з вами Немовби знов я з вами разом
У тій задимленій путі стаю до бою, як тоді
Край незнайомого присілку | в глухому хуторі без назви,
На безіменній висоті... | (2) на безіменній висоті)
|
Немає коментарів:
Дописати коментар